Водойми степу

§ 32. Лісостеп (підручник)

Тема 15. Зона лісостепу

1. Пригадайте, які ґрунти сформувалися в лісостепу.

2. У чому полягають особливості поширення у лісостепу рослинності і тваринного світу?

Географічне положення. Лісостеп – це перехідна зона між мішаними і широколистими лісами та степом. Південна умовна межа природної зони проходить по лінії міст Котовськ – Кіровоград – Кременчук – Красноград – Вовчанськ. Широка смуга лісостепу простягається з південного заходу від кордону з Молдовою на північний схід до кордону з Росією, займаючи 25% території України. Виразних меж зона не має, адже степові ділянки вклинюються островами в лісову зону, а ліси окремими масивами заходять у зону степів.

Рельєф і корисні копалини. Правобережна частина лісостепу лежить на височинах – Подільській та Придніпровській, а лівобережна – на Придніпровській низовині. Лише на крайньому сході зона виходить до відрогів Середньоруської височини . Платоподібні поверхні правобережних височин чергуються з горбогір’ями . Їх окраїни сильно розчленовані ярами та балками. Такий самий рельєф і на схилах Середньоруської височини та Полтавській рівнині, що до неї прилягає. Загалом поверхня із заходу та сходу нахилена до Дніпра, абсолютні висоти змінюються від 380 м на Подільській височині і 230 м на Середньоруській височині до 50 м біля русла Дніпра.

Характерною ознакою краєвиду майже всієї території є високі праві береги річок, сильно розчленовані ярами, і низькі ліві береги з терасами. Заплави річок і низькі тераси нерідко заболочені, вищі тераси займають поля, населені пункти.

У межах лісостепу залягають поклади бурого вугілля (Дніпровський басейн), нафти і природного газу (Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна область), природних будівельних матеріалів (гіпс, вапняк, каолін, мергель, пісок). У місцях виходу на поверхню порід Українського щита є родовища мармуру, лабрадоритів, доломітів, графіту, горючих сланців, а у болотах – бурштину.

Рекорди України

Найбільший в Україні яр – Хмілянський – завдовжки понад 8 км і завглибшки 70 м виник поблизу Канева (Черкаська область).

Ці „гори” підносяться над Дніпром на висоту до 243 м і є частиною Придніпровської височини. Вони – унікальна пам’ятка природи: там гірські породи різного віку зім’яті у складки, зсунуті із свого первинного місця і припідняті . При цьому давні відклади опинилися зверху, а ті, що утворилися пізніше – під ними. Геологи називають це явище Канівські дислокації.

Клімат і внутрішні води. Клімат у лісостеповій зоні помірно континентальний. Його континентальність збільшується у східному напрямку. Середні температури січня змінюються від–5°С на заході до–7°С на сході, липня – відповідно від +18°С до +20°С. Кількість опадів зменшується з півночі на південь від 600 до 500 мм за рік. Майже стільки ж води і випаровується, тому зволоження природної зони достатнє. В окремі роки в лісостепу бувають посухи.

Річкову мережу формують Дніпро, Південний Буг, Дністер з притоками. Всі річки мають долини з асиметричними берегами та повільні течії. У місці перетину твердих порід Українського щита, де виходи гранітів перегороджують русла Південного Бугу і Гірського Тікича , утворюються пороги. Річки мають змішане живлення, найбільш повноводні навесні та у червні. Судноплавним є Дніпро. У минулі часи судноплавство було можливим і на його лівих притоках, таких, як Сула, Псел, Ворскла. Але через знищення лісів у їх долинах вони сильно обміліли. Праві притоки Дніпра – Рось, Тясмин також маловодні.

Озер у лісостепу мало. Вони є у заплавах великих лівих приток Дніпра. Численні озера-стариці, які колись були в заплаві самого Дніпра, залиті водами Каховського та Кременчуцького водосховищ. Брак природних водойм компенсується ставками, які створені біля багатьох населених пунктів.

Назви розповідають

Походження багатьох назв річок ще не розгадано, є різні припущення і тлумачення від тюркських і давньослов’янських слів. Так, Сула вірогідно означає мокре місце; Ворскла – біла вода (за берегові кручі, що складені білими пісками і крейдяними відкладами) або ворчати ; Псел – луки, вологе місце; Рось – волога, роса; Тясмин – камінь (у руслі є виходи кристалічних порід на поверхню).

Мал. Річка Рось біля с. Яблунівки , Білоцерківський р-н, Київська обл.

Ґрунтово-рослинний покрив. У лісостепу переважають родючі чорноземи (типові та опідзолені), що сформувалися на лесах або лесовидних суглинках. У зниженнях поширені лучні ґрунти, подекуди – торфові.

Природна рослинність представлена лісовими і степовими видами. Лісистість території становить лише 12 %. Ліси збереглися в долинах річок та межиріччях. Вони ростуть на сірих лісових ґрунтах та деградованих чорноземах (в яких зменшився вміст гумусу, і вони стали менш родючими), що раніше були під степами, а потім позаростали деревами. Лісові масиви утворюють переважно дуб і граб. У широких балках поширені байракові ліси, в яких ростуть дуб, граб, клен, липа, ліщина, бруслина та ін. На піщаних берегах Дніпра та Сіверського Дінця, куди доходив язик давнього льодовика, острівцями трапляються соснові ліси.

До лісових масивів безпосередньо прилягає степ, проте він не займає великих площ, тому що його змінили сади і поля, де ростуть різноманітні сільськогосподарські культури (пшениця, ячмінь, овес, гречка, цукровий буряк, картопля, овочі). Степове природне різнотрав’я збереглося на схилах балок і берегах річок. Доволі великі площі в лісостепу зайняті луками. Суходільні луки знаходяться на вододілах річок і їх схилах. Там ростуть горицвіт, анемона, конюшина, тонконіг, стоколос, ковила, вероніка колосовидна, гадючник, звіробій. Це переважно багаторічні рослини, із коренів і стебел яких утворюється дернина. Низовинні луки лежать у зниженнях, де близько до поверхні залягають ґрунтові води. Вони мають багатий трав’яний покрив. На заплавних луках ростуть осока, рогіз, стрілолист, калюжниця, цикута. Водойми прикрашають глечики жовті, латаття біле, папороть водяна.

У лісостепу водяться лісові і степові види тварин: дикий кабан, козуля, лисиця, куниця, заєць, білка, тхір, полівка, вуж. Багато птахів – дятли, сови, жайворонки, лелеки, куріпки, дрозди.

Ландшафти. Неоднаковий рельєф у різних частинах зони впливає й на інші природні компоненти, тому в лісостепу виділяють три фізико-географічні краї. У Дністровсько-Дніпровському краї поширені різні лісові та лісостепові височинні ландшафти. У Лівобережно-Дніпровському краї панують лісостепові і лукостепові низовинні ландшафти, а у Середньоруському краї – лісостепові височинні . В долинах великих і середніх річок сформувалися заплавні лучні ландшафти.

Природокористування та охорона природи. Територія лісостепової зони освоєна дуже давно. Саме на межі лісу і степу були найкращі умови для життя людей. Ліс давав людям прихисток від ворогів, матеріал для будівництва і обігрівання жител, а вільні від лісу ділянки використовувалися для землеробства і скотарства. Цим наші далекі пращури займалися ще у І V – ІІ тисячоліттях до н. е. У Х V ІІ – Х V ІІІ ст. значно збільшилася кількість поселень. Великі площі лісів були вирубані. Запровадження трипільної системи орного землеробства призвело до виснаження ґрунтів, тому вже тоді його починають удобрювати гноєм. У ХІХ – ХХ ст. на ландшафтах лісостепу позначилося виникнення міст, збільшення людності поселень, розвиток транспорту, ремесел і промисловості. Майже всі природні степові ділянки було перетворено на поля і сади, багато лісів у верхів’ях річок Сули, Ворскли, Псла, про які є згадки в історичних джерелах XVII ст., знищено.

Інтенсивне господарське освоєння лісостепу, нещадна експлуатація природних багатств призвели до значного винищення природи як у лісових, так і степових ділянках зони. Це вимагає створення заповідних територій там, де ще збереглися природні комплекси. Проте таких ділянок у лісостеповій зоні залишилося надзвичайно мало. Нині великих природоохоронних територій у лісостепу лише дві. Канівський природний заповідник – один з найдавніших в Україні (1923 р.), де поєднується історія природи і народу. Він охоплює частину яри та пагорби на правому березі Дніпра та дніпрові острови. Земля там всіяна археологічними пам’ятками ще з часів палеоліту. Важливими об’єктами заповідника є геологічні утворення, грабовий ліс та Чернеча гора, що здіймається на 100 м над Дніпром і відома як Тарасова гора. Там, як відомо, було перепоховано генія українського народу Тараса Шевченка.

Михайлівська цілина – філія (відділення) Українського степового заповідника. Там оберігається єдина в Україні ділянка лучного степу в межах лісостепової зони. Численні рослини (види астрагалу, пальчатокорінника , півників, ковили, рябчика, сону,) занесені до Червоної книги України.

У лісостеповій зоні, яка знаходиться в середній смузі України, поширені височинні та низовинні форми рельєфу, ярів та балки, в умовах помірно континентального клімату під трав’яною рослинністю сформувалися різні типи чорноземів, а під лісовою – сірі лісові ґрунти.

Для збереження цінних об’єктів природи, рідкісних видів рослин і тварин у лісостепу створено Канівський природний заповідник і філію Українського степового природного заповідника Михайлівська цілина.

Запитання і завдання

1. Чому лісостепову зону вважають перехідною між лісом і степом?

2. Який рельєф у зоні лісостепу?

3. Розкажіть про кліматичні особливості середньої смуги України.

4. Яка рослинність характерна для лісостепу?

5. Користуючись додатковими джерелами інформації, підготуйте розповідь про один із природних заповідників зони.

Воды степной зоны Украины

Карта зон и животных Украины

Степная зона относится к маловодным регионов Украины. Уровень обеспеченности населения водой в 3-4 раза ниже, чем на Полесье или в Западной Лесостепи. На территориях Северного Присивашья и Олешковских песков речная сеть вообще не образуется. В прилегающих к нему районах, в междуречье нижних течений Южного Буга и Днестра, а также в северной и центральной частях Крыма рек тоже мало. Речной сток в степной зоне низкий в Украине. Водообеспеченность заметно возрастает в повышенных северных частях зоны.

Реки степи Украины

Через степную зону протекает много рек транзитом. Среди них — две крупнейшие в Европе реки — Дунай и Днепр, а также Днестр, Южный Буг, Северский Донец. Много степных рек летом полностью или частично пересыхает.

Для подготовки к урокам Багаж знаний советует похожие конспекты и рефераты:

В степной зоне есть много пресных и соленых озер. Соленость воды озер, расположенных на севере Крыма, очень высока и составляет 212% о, причем летом она выше, чем зимой. Здесь размещены Красное, Кияцкое, Кирлеуцкое, Старый, Айгульцкое и другие озера. Ценным их минерально-сырьевым ресурсом является самосадочную соль, которую интенсивно добывают еще с княжеских времен. Валки чумаков протяжении многих веков развозили из Крыма соль по всей Украине. После освоения крупных залежей каменной соли в Донбассе и интенсификации солепроизводства в Прикарпатье добыча крымской самосадочную соли резко сократился.

Природа степи Украины

Карта рек Украины

Наибольшие запасы соли имеет Айгульское озеро (мощность слоя соли — 10-15 м; соленость воды летом достигает 320% о). В степном Крыму соленые озера также в районе Каламитского залива, Керченского полуострова. Солоноводные также Хаджибейский и Куяльницкий лиманы вблизи Одессы, Тилигульский — на пограничные Одесской и Николаевской областей и др..
Степь является основным районом проведения широкомасштабных работ по мелиорации земель, в том числе залеснения Олешковских песков. Здесь накоплен опыт создания защитных сосновых насаждений и виноградников на песках.

Екосистема. Екосистеми своєї місцевості

Що називають екосистемою

Ви дізналися про будову рослинних і тваринних організмів, про те, що всі вони дихають, живляться, ростуть, розмножуються, пристосовуються до умов існування. Усе це відбувається завдяки обміну речовин та перетворенню енергії. Але організми в природі не існують ізольовано один від одного. Так, у лісі ростуть трави, кущі, дерева, мешкає багато тварин, є бактерії та гриби. Водойми також заселені різноманітними рослинами і тваринами.

Як співіснують різні живі істоти на спільній території? Щоб відповісти на це запитання, вчені вивчають не тільки тварин, рослини, інші живі істоти, а й середовище їхнього мешкання, враховуючи взаємозв’язки, що виникають між організмами. Тому в науці з’явився термін «екосистема». Еко в перекладі українською мовою означає «дім». Тож екосистему можна розглядати як дім, населений організмами. Друга складова назви – система – вказує на те, що в цьому домі немає нічого випадкового, непотрібного. Навпаки, тут налагоджені взаємозв’язки між мешканцями. Тобто вони пристосовуються до спільного проживання.

Мешканці однієї екосистеми впливають один на одного. Між ними утворюються різні взаємозв’язки, що забезпечують їхнє співіснування. Пригадайте, які взаємовигідні зв’язки є між рослиною, що цвіте, і бджолою. Такі самі «добрі сусіди» береза та гриб підберезник. Та в екосистемах бувають й інші взаємозв’язки. Наприклад, заєць живиться рослинною їжею. Сам заєць може стати здобиччю вовка. Це є прикладом взаємозв’язків, що виникають між організмами екосистеми внаслідок потреби кожного з них у поживних речовинах та енергії.

Отже, екосистема – це сукупність живих організмів, які пристосувалися до спільного проживання в певному середовищі існування, утворюючи з ним єдине ціле.

Екосистеми бувають природні та штучні (створені людиною).

До добре відомих вам природних екосистем належать ліс, лука, степ, річка, озеро. Ліс ви ніколи не сплутаєте з лукою, а річку – зі степом. Чому? Тому що кожну з цих екосистем населяють властиві їй живі істоти.

Рослини і тварини не вічні. Рослини проростають з насінини, ростуть і розвиваються, а потім відмирають. Тварини також народжуються, ростуть і розвиваються, а потім вмирають. Куди ж в екосистемі лісу зникають минулорічна трава та опале листя, рештки померлих тварин? Вони стають поживою для деяких жуків, черв’яків, грибів і бактерій, які мешкають у ґрунті та перетворюють рештки рослинних і тваринних організмів на неорганічні речовини. Ці речовини з ґрунту знову надходять до рослин. Так у природі відбувається колообіг речовин (мал. 54).

Прикладом штучних екосистем є добре вам відомі парк, поле, сад, акваріум.

З визначення терміна «екосистема» стає зрозумілим, що якими б різними не були організми однієї екосистеми, між ними виникають певні взаємозв’язки. Найчастіше вони зумовлені живленням. Так, одні організми при житті або після загибелі є поживою для інших. Розглянемо приклади зв’язків, у яких кожний попередній організм є їжею для наступного.

1. Зелені рослини поїдає заєць, який стає здобиччю вовка.
2. Листки зеленої рослини об’їдає жук; його з’їдає синиця, що стає здобиччю хижого птаха – яструба.
3. Маленькими зеленими водоростями живляться рачки дафнії, їх поїдає карась; на карася полює щука.

Зверніть увагу, що у наведених прикладах першими зазначені рослини. Чому? Тому що лише вони здатні утворювати поживні речовини, використовуючи енергію світлових променів. Поїдаючи рослини, травоїдні тварини забезпечують свій організм поживними речовинами та енергією. М’ясоїдні тварини одержують необхідні їм речовини та енергію, поїдаючи травоїдних або інших м’ясоїдних тварин.

Щойно розглянуті приклади, коли кожний попередній організм є їжею для наступного, називають ланцюгами живлення, їх записують так:

1. Зелені рослини — заєць — вовк.
2. Зелені рослини — жук — синиця — яструб.
3. Зелені рослини (водорості) — дафнії — карась — щука

Найпоширеніші природні екосистеми в Україні – це ліс, степ, прісні водойми – озеро і річка.

З чого складається екосистема лісу

Характерною ознакою, за якою ліс відрізняється від інших екосистем, є те, що на його території росте багато дерев і чагарників. Це позначається на інших рослинах, а також на тваринах – мешканцях лісу.

Ліс можна порівняти з кількаповерховим будинком, де кожен із «поверхів» утворюють певні рослини і населяють тварини. На кожному «поверсі», що має назву ярус, різне освітлення, а тому й різні мешканці.

Верхній ярус лісу утворюють найвищі дерева. Це переважно дуб, сосна, ялина, граб, клен, липа, ясен, береза, осика. «Поверхом» нижче ростуть чагарники – ліщина, глід, черемха, бузина, терен, шипшина, вовче лико та інші.

Крони дерев верхніх ярусів лісу і гілля чагарників затуляють сонячне світло трав’янистим рослинам. Тому їх у лісі зазвичай небагато. Густу траву можна побачити лише на відкритих галявинах. Лісові трав’янисті рослини мають здебільшого широкі листки, як-от: жовтець, конвалія, барвінок, плющ, лісові суниці, орляк, квасениця та інші. Це допомагає їм вбирати якомога більше сонячної енергії в умовах постійного затінення. Ранньовесняні рослини – підсніжник, про ліска, ряст, анемона жовтецева – встигають прорости та відцвісти раніше, ніж на деревах розпуститься листя. Трав’янисті рослини утворюють окремий ярус лісу. Найнижчий ярус лісу складається з мохів і лишайників.

У лісі мешкають дика свиня, ведмідь, лось, олень, вовк, лисиця, білка, куниця, козуля, заєць, їжак, миша лісова, гадюка, різні птахи і комахи, дощові черв’яки й інші тварини. Як бачите, тваринний світ лісу багатий. Тож і ланцюги живлення тут досить різноманітні.

Наша держава дбає про збереження та примноження лісів й інших природних екосистем. Для цього створюють заповідники. Заповідний – означає «той, що охороняється законом». На території заповідника не дозволяють полювати на звірів і птахів, зводити будівлі, рубати дерева, розорювати землі, прокладати великі дороги тощо. Найбільше заповідних лісів в Українських Карпатах та Кримських горах.

Степ як природна екосистема

На відміну від лісу, в екосистемі степу трапляються лише поодинокі дерева. Це рівнинна територія, вкрита трав’янистою рослинністю. Літо в степу посушливе, дмуть часті вітри, опадів випадає мало. Серед рослин переважають багаторічні трави. Вони розмножуються насінням, а також вегетативно – за допомогою органів, що зимують у ґрунті.

Для рослин степу найсприятливішою порою року є весна, коли в ґрунті ще достатньо вологи від талого снігу. Тоді й буяє різнотрав’я степу. Жовті зірочки, бузкові дзвоники, фіолетові квітки шавлії, ніжно-блакитні гіацинти, полум’яні маки – степ нагадує барвистий килим. Проте із середини літа починається посуха, трава вигорає, землю висушують суховії. До таких умов добре пристосувалися посухостійкі рослини: житняк, тонконіг, будяк, пижмо, типчак, полин, ковила, миколайчики, перекотиполе. Вони невисокі, мають дрібні листочки.

Зрідка степ перетинають річка чи балка, поблизу яких багата рослинність, трапляються дерева і кущі.

Серед тварин у степу поширені степовий заєць, бабак, ховрах, лисиця-корсак, тхір, тушканчик, кріт, землерийка, сліпак, різні види мишей, степовий орел, жайворонок, перепілка, степова гадюка, прудка ящірка і багато комах. Вони теж пристосувалися до життя в умовах степу. Через спеку більшість із них удень переховуються в норах або інших схованках, а на пошуки їжі вирушають уночі.

Степи в Україні поступаються площею лісам. З роками їх стає все менше і менше. Це тому, що люди розорюють степи, перетворюючи на поля і сади, споруджують у степах будівлі, прокладають дороги. Куточки незайманого степу збереглися лише на території таких заповідників: Український степовий, Луганський, Асканія-Нова, Єланецький степ.

Озеро та річка як приклади природних водних екосистем

Пригадайте, що називають озером і річкою та що впливає на рослинний і тваринний світ водойм.

Важливим чинником для екосистеми озера чи річки є світло. У водоймах найбільше світла проникає у верхні шари. До того ж там найтепліше і найбільший вміст кисню, тому й найбагатший рослинний світ. Рослини прісних водойм досить різноманітні. Тут ростуть очерет, нижня частина якого перебуває у воді, а верхня – над водою; латаття біле і глечики жовті, листки яких плавають на поверхні води (пригадайте особливості розташування на їхніх листках продихів), і маленька ряска. Навколо озера поблизу води ростуть вологолюбні калюжниця, аїр, осока. Є рослини, що повністю ростуть під водою – це здебільшого водорості.

Типовими мешканцями мілководної частини озера є жаба, рак, молюски ставковик і жабурниця, водомірка, жук-плавунець, личинки бабок і комарів та інших комах. У товщі води в завислому стані переміщується безліч дуже дрібних рослинних і тваринних організмів. їхня спільна назва – планктон. Ним живляться пуголовки, мальки риб та деякі дорослі риби, як-от карась і короп. У водоймах поширені й хижі риби – щука та окунь.

На території Волині у Шацькому національному природному парку є 22 озера, серед них Світязь та Піщане – найбільші прісні озера України.

Річка як природна екосистема багато в чому подібна до озера за складом рослинних і тваринних організмів та ланцюгами живлення. Проте має і свої особливості. На відміну від озера вода у річці постійно тече, тобто переміщується. Тому тварини змушені утримуватись у потоці води, інакше їх зноситиме течією. Також тваринам доводиться більше рухатися, щоб отримати корм.

Пригадайте, які ви знаєте річки України.

У природних екосистемах – водоймах – склалися різноманітні ланцюги живлення.

Підсумки
* Екосистема – сукупність живих організмів, які взаємодіють між собою та з умовами середовища.
* Обов’язковою умовою існування будь-якої екосистеми є забезпечення всіх організмів, які входять до її складу, поживними речовинами та енергією.
* Ланцюг живлення – така послідовність організмів, коли кожний попередній організм є їжею для наступного.
* Ліс, степ, озеро, річка – природні екосистеми.
* Кожну природну екосистему населяють характерні для неї рослинні та тваринні організми, між якими є певні взаємозв’язки.

О.Г.Ярошенко, Т.В.Коршевнюк, В.І.Баштовий, Природознавство, 6 клас
Вислано читачами з інтернет-сайтів

_{Матеріали з природознавства, планування з природознавства, завдання та відповіді по класам, плани конспектів уроків з природознавства для 6 класу}

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь – Образовательный форум.

Водойми

Водойми

Більшість рік належить басейну Чорного і Азовського морів. Головні ріки — Дніпро, Сіверський Донець, Південний Буг, Дністер, Дунай. Озер і лиманів понад 8 тис. загальною площею бл. 3 тис. км2. Найбільше прісне озеро — Кундук (Сасик) — 204,8 км2 (між дельтами Дунаю і Дністра), штучно опріснене, найбільше природно прісне озеро — Світязь (Волинь) має площу 27,5 км2. Найбільше солоне оз. — Сасик-Сиваш — 71 км2 (Зах. Крим). На території України є 25 тис. 435 штучних водойм (водосховища та ставки). Найбільші водосховища — на Дніпрі (Кременчуцьке, Каховське, Київське, Канівське). Найбільший лиман — Дністровський — 360 км2.

Дніпро — типова рівнинна річка з повільною і спокійною течією. Має звивисте річище, утворює рукави, багато перекатів, островів, проток, мілин. Ширина долини річки — до 18 км. Ширина заплави — до 12 км. Площа дельти — 350 км². Живлення змішане: снігове, дощове і підземне. Близько 80% річного стоку Дніпра формується у верхній частині басейну, де випадає багато опадів, а випаровування мале. Водний режим річки визначається добре вираженою весняною повінню, низькою літньою меженню з періодичними літніми паводками, регулярним осіннім підняттям рівня води та зимовою меженню.

Найдавніші письмові відомості про Дніпро залишив грецький історик і географ Геродот у четвертій книзі своєї історії, яка називається «Мельпомена». Перші вітчизняні відомості про Дніпро є у літописах Київської Русі «Повість врем’яних літ» і у великому поетичному творі «Слово о полку Ігоревім».

Нині водою Дніпра користується 70% населення України (майже 35 мільйонів осіб), також на нього припадає половина всіх річкових шляхів країни і основна частина (близько 60%) річкових перевезень вантажів і пасажирів.

Вся історія України-Русі пов’язана з Дніпром, він є головною річкою України, багато фактів вказують на те, що саме навколо Дніпра сформувались українці як народ. Київ — столиця України, завдяки Дніпру лежить на перетині торгових шляхів не лише між Сходом і Заходом, але й між Північчю і Півднем, стає точкою перетину різних світових цивілізацій.

Сі́верський Діне́ць або Доне́ць (розм. Дінець, Донець, рос. Северский Донец, розм. Донец) — річка півдня Східно-Європейської рівнини, що тече через Бєлгородську область Росії, Харківську, Донецьку й Луганську області України, і Ростовську область Росії; права й найбільша притока Дону. Дослідженням річки займався радянський гідротехнік Пузиревський Нестор Платонович.

Четверта за розмірами річка України і найважливіше джерело прісної води на її сході. Назва Сіверського Дінця походить від слов’янського племені Сіверців та річки Дону. Сам Сіверський Донець дав назву кільком містам України: Сєвєродонецьк, Сіверськ, Донецьк тощо.

Це третя за довжиною (після Дніпра та Дністра) річка України і найбільша, яка тече виключно територією України (довжина її 806 км)[1]. Протікає центральними і південними областями держави через фізико-географічні зони лісостепу і степу. Тут на поверхню виходить найдавніше в Україні геологічне утворення — Український кристалічний щит, завдяки якому Південний Буг відомий своїми порогами.

Упродовж століть назву річки змінювали. Турки називали її Ак-су, що означає “біла вода”, греки – Гіпанісом або Іпанісом. Слов’яни нарекли річку Богом (в розумінні “багата” або “та, що тече по багатій, родючій землі”). Вважається також, що назва річки походить від слова «бгати», тобто згинати, звідси — «кривий», «покручений». Ще у француза Ґійома Левассера де Боплана, який може вважатись засновником української картографії, вона зафіксована саме як Бог Руський. Сучасну назву річка отримала випадково. Проводячи на початку XX століття дослідження Правобережної України, російський геолог В.Д. Ласкарєв звернув увагу на існування двох річок з однаковими (як йому здалося) назвами – Буг. Західна річка й справді звалася Бугом, південна – Богом. Проте В.Д. Ласкарєв не помітив цього і, щоб можна було в подальшому розрізняти річки, наніс їх на карту як Західний Буг і Південний Буг.

Дністе́р (молд. Nistru — Ністру; антична назва — грец. Tyras, лат. Tyras) — річка на південному заході України та у Молдові (частково на кордоні обох країн).

Виток річки — на північних схилах Українських Карпат (гора Розлуч біля села Вовчого Турківського району Львівської області), на висоті близько 1 000 м над рівнем моря. При впадінні в Чорне море утворює Дністровський лиман. Одна з найбільших річок України.

У верхній частині — типова гірська річка, з V-подібною глибокою (80-100 м) долиною, ширина річища до 40 м. Пробивається на північ між стрімкими скелястими берегами. Вийшовши на рівнинні простори, нижче міста Галич, спочатку тече заболоченою долиною, шириною до 13 км, а потім врізається в Подільське плато. У нижній течії ріка має рівнинний характер. Довжина ріки — 1 362 кілометри.

У середній течії долина Дністра неширока, звивиста, багата на мальовничі краєвиди. Відомий письменник і етнограф О. С. Афанасьєв (Чужбинський), який у середині XIX століття об’їздив всю Росію і побував на Кам’янеччині, в своїх «Нарисах Дністра», виданих 1863 року, писав, що він не знає нічого більш мальовничого, ніж долина цієї ріки:

«Кам’яні скелі різноманітних форм і дерева в незлічених комбінаціях безперервно змінюють ландшафт, — читаємо в нарисі, — і чи нависне над кручею дикий ліс, чи стеляться виноградники, всюди бачиш закінчену картину, що має свій особливий колорит… Деякі місця на Дністрі такі гарні, що просяться на полотно і з нетерпінням чекають талановитого пейзажиста».

Заплава Дністра розчленована численними протоками і старицями, у гирлі заросла очеретом (Дністровські плавні), ширина долини біля гирла — 16—22 км.

Гірська й передгірська частини басейну Дністра займають 9% його площі. Тут найгустіша річкова мережа з переважанням правих приток (Бистриця, Стрий, Свіча, Лімниця тощо).

Живлення Дністра — мішане, з переважанням снігового. Характерні весняна повінь і осінні дощові паводки. Льодовий режим нестійкий.

Дуна́й (антична назва — Істр) — друга за довжиною і площею басейну річка Європи (після Волги).

Витік Дунаю міститься на території Німеччини в горах Шварцвальду, де біля міста Донаушинґен на висоті 678 м над рівнем моря зливаються гірські потоки Бреґе (довжина 48 км) та Бріґах (43 км).

На своєму шляху Дунай кілька разів міняє напрям. Спочатку він протікає по гірській області ФРН на південний схід, потім на відмітці 2747 км (кілометраж ріки вимірюється від крайньої точки дельти в напряму витоку) змінює напрям на північно-східний. Цей напрям зберігається до м. Реґенсбурґ (2379 км), де розташована найпівнічніша точка течії ріки (49°03′ півн. широти). Біля Реґенсбурґу Дунай повертає на південний схід, потім перетинає Віденську котловину і далі понад 600 км тече по Середньодунайській низовині. Проклавши річище через гірський ланцюг Південних Карпат ущелиною Залізні Ворота, ріка до самого Чорного моря понад 900 км протікає Нижньодунайською низовиною. Найпівденніша точка ріки знаходиться біля м. Свиштов (Болгарія) — 43°38′ півн. широти.

При відстані по прямій між витоком (Донаушинґен) та крайнім пунктом дельти (відмітка «0 км» в українській частині дельти нижче м. Вилкове на острові Анкудінов) в 1642 км коефіцієнт звивистості ріки складає 1,71.

За довжиною Дунай є другою рікою Європи, поступаючись тільки Волзі.

Сасик, або Кундук (рум. Limanul Sasic, Conduc, тур. Sasık Gölü, Kunduk Gölü) — лиман на території Татарбунарського та Кілійського районів Одеської області на півічно-західному узбережжі Чорного моря, поблизу гирла Дунаю; площа 210 км2, глибина до 3,9 м, природний рівень Сасика на 0,3 м нижчий від рівня моря.

До 1978 року складався з двох частин: північної солонуватоводної (розпрісненої), в яку з півночі впадають річки Когільник та Сарата, та південної солоної. Від моря відокремлювався вузьким (до 0,5 км) піщаним пересипом, сполучався з ним протокою. У деякі роки протоку замивало, і лиман ставав на два та більше років бесстічним, що призводило до швидкого засолення. Найдовший період відокремлення від моря спостерігався в 1872-1879 рр., наприкінці якого Сасик майже висох.

В 1978 році в рамках побудови першої черги Дунай-Дніпровської зрошувальної системи лиман Сасик було відокремлено від моря шляхом розширення пересипу та укріплення його бетонними елементами, а сам лиман було поєднано з Дунаєм шлюзованим каналом та обладнано системою шлюзів – водоскидів. Після чого почалось розпріснення водойми задопомогою багаторазового промивання прісною водою з Дунаю для вимивання солей з донного мулу.

Незважаючи на докладені зусилля, водойма так і не набула повністю прісноводного характеру (так як запаси солі в донних відкладеннях виявилися набагато більшими за прогнозовані), тому обсяги вилову риби не досягли запланованих в проекті опріснення значень. Окрім того, після опріснення раз на кілька років в лимані відбувається “цвітіння” води (вибухоподібне розмноження одноклітинних водоростей), що призводить до заморів риби. Також, всупереч запланованому при будівництві, вода лимана так і не досягла ступіню опріснення, який робив би її придатною для зрошення навколишніх полів (особливо це стосується південної частини водойми).

Зважаючи на викладене, а також у зв’язку з припиненням будівництва Дунай-Дніпровської зрошувальної системи, було запропоновано кілька проектів повернення лиману Сасик до природнього стану, але ці проекти не втілено у зв’язку з нестачею фінансування.

Світязь розташований у Шацькому районі Волинської області. Площа озера 26 км2, найбільша глибина 58,4 м, хоча середня глибина становить 6,3 м, а прибережна смуга мілководна[4]. Прозорість води до 8 м. Верхні шари води влітку прогріваються до 20 °С і більше, на глибині температура води постійна і становить 9 °С. На озері є острів площею до 7 гектарів. Через канал Світязь сполучається з озером Луки та іншими озерами. Біля берегів Світязя розташоване однойменне село.

Источники:

http://geomap.com.ua/uk-g8/885.html
http://bagazhznaniy.ru/obrazovanie/vody-stepnoj-zony-ukrainy
http://edufuture.biz/index.php?title=%C5%EA%EE%F1%E8%F1%F2%E5%EC%E0._%C5%EA%EE%F1%E8%F1%F2%E5%EC%E8_%F1%E2%EE%BA%BF_%EC%B3%F1%F6%E5%E2%EE%F1%F2%B3
http://moyaukraina.io.ua/s108584/vodoymi